Похоронні обряди та повір'я у Дружківці понад 130 років тому
Васильєв Михайло Калинович (1863, м. Лебедин, нині
Сум. обл. – 27. 04(10. 05). 1912) — видатний український
інженер-дослідник цукроваріння, учений-етнограф і фольклорист. Вищу освіту за фахом інженера цукрової
промисловості здобув у Санкт-Петербурзькому технологічному інституті. У 1880-х рр.
— член українського студентського гуртка у м. Санкт-Петербурзі, зазнав
ув’язнення на 6 місяців. Після закінчення інституту повернувся в Україну,
працював інженером та директором на цукроварнях українського підприємця Терещенка.
Член природничо-технічної секції Українського наукового товариства (УНТ) у м.
Києві. Один із засновників Товариства взаємодопомоги службовців цукрових
заводів Російської імперії. Автор понад 50 праць із технології цукроваріння та
природознавства. Цікавився етнографією. Одним із перших в Україні почав вивчати
побут і народну творчість робітничих верств. Чимало уваги приділяв дослідженню
українського народного театру, фольклорно-літературних зв’язків, української
рекрутської пісні тощо. Написав низку етнографічних праць про народні
вірування, обряди, похоронні звичаї, надрукованих у 1880—1890-х
рр. у журналах «Этнографическое Обозрение» і «Киевская Старина».
Обряди та повір'я
Во время агоніи присутетвуюне «души досмотряють» ,
молятся «на схидъ души»: «Господи, прийми душу до власти, прийми. душу до
власти —у царств и гриховъ уменша!› (с. Дружковка, бахмут. у. и. с. Шебекино,
белгород. у.).
Считается приличнымъ сидеть у тела умершаго — 
надъ тиломъ сидити—як у
Божому дому простоять» (Дружковка).
Во время пребыванія покойника в хате "смиття"
не выносятъ; когда же тело унесут, выносят сор и посыпают "лавы"
житомъ (Дружковка)
Существуеть убеждене, что перешедний дорогу
похоронной процессии покрывается чирьями; эти чирьи выжигаются раскаленнымъ железомъ;
безъ этого подвергнувшемуся имъ угрожаеть смерть (Богородичное, изюмск. у.,
харьк. губ., записано отъ больной такими чирьями на дружковск. сахар. заводе).
Возвратясь изъ кладбища, обыкновенно садятся,
«псальми спивають, прочи хоронтыи речи разговарюють —души ждуть (Дружковка)
Женщинамъ обматывають ноги тряпками ─ «по митарству ходитиме— щобъ ноги не
попекти»: приводится разсказъ- какъ на одну замершую девушку надели чулки,
подаренные ей покойницей бары ней, очнувшись, замиравшая сообщила о томъ, какъ
барыня «знала зъ неи ти чулки» и она должна была ходить босой (Дружковка)
Умершихь некрещеныхъ детей предночитаютъ хоронить у
порога хаты въ томъ убежденіи, что эти дети современемъ «вихрещуються» — «де
ногами ходимо то хресть робимо» (Дружковка);
Уже за шесть недель до родовъ «земля разступаеться
де ій (родащей) полягать (въ случае смерти)— помре—ій земля вже готова!»
(Дружковка оть Степаниды Кошовоей 80-ти летъ).
Ведьма и упырь, умирая, страшно страдаютъ — агонія
можеть продолжаться до трехъ недель; разсказчица приводить случай, при которомъ
она лично присутствовала; умирала ведьма — «така що богато чужого займала»; она
была вся нежива, только въ груди колотилось; разсказчица ночевала при ней две
ночи, потомъ оть страху отказалась; приходить къ ней женщина—тоже ведьма—и
даетъ ей совет — отпереть «скрини» въ хате, умирающей; разсказчица посоветовала
это сделать детямъ ведьмы; какь только отперли замки у сундуковъ тотчасъ душа
оставила тело; у ведьмы уже лежали подъ плечемъ— сковорода и серпъ, но они,
какъ видно, не помогли; разсказчица обмывала умершую и съ насмешкою показывала
собравшимся при этомъ —хвостикъ; обмывши, положили ведьму на столъ «А вона и
обмаралась якъ зъ ружжи»; давай снова скидать рубаху, обмывать; на вопросъ о
причине последняго обстоятельства разсказчица заметила: — «та хиба жь то
вона?—то лыха тварь!» Это же обстоятельство имело место и при смерти упыря— «видьмака
надь видьмавами» ; приш-лось бороться съ помощью «клоччи» (Дружковка).
Разсказчица изъ Дружковки уверяет, что теперь
мертвецы не ходить, потому что ихь при погребен запечатывають; но въ детстве
лично видала ходившаго покойника.
А воть еще разсказъ. Шелъ дорогой человекъ;
смерклось; онъ прилегь въ стороне отъ дороги на могилке и задремалъ; ночью выходить
изъ могилы мертвецъ. «Ходимъ зо мною!» Приводить человека въ Дружковку къ одной
изъ хатъ; а тамъ «колотнеча»; понапивались пьяными и дерутся; мертвецъ
набираетъ съ полу крови «в кобилячу голову» и даеть выпить путнику; тотъ,
испугавшись, не знаетъ что делать; далее, смотря на мертвеца, онъ будто бы
пьетъ, а самъ выливаеть кровь себе за рубаху. «Ходимъ дали»; приходатъ въ соседней
хате, но войти не могутъ, такъ какъ окна «зааминёвани›; пошли къ могиле; въ это
время запели петухи, мертвець такъ и «загувъ». Утромъ человёкъ отиравился въ
волость и заявиль о случивщемся; вся рубаха его была въ крови; по наведеннымъ
справ-камъ оказалось, что действительно въ такой то хате была драка и
кровопролитие; откопали могилу и нашли въ ней мертвеца лежащимъ навзничь; тотчась
вбили ему «въ потилицю» осиновый колъ— «кровъ такъ и бризнула!» (Дружковка) .
Мара.
„Мара сама собі,— цуръ їй, пекъ! (сообщавшая
сплюнула) теперъ нема іхъ щобъ ходили" (с. Дружковка, отъ Степухи).
Разсказчица больше ничего не могла или не желала
сообщить объ этомъ существѣ. Повидимому, подъ марою она разумѣла привидѣніе,
призракъ. Въ иныхъ случаяхъ марой, имѣетъ значеніе кошмара и является въ роли
домового — душитъ во снѣ (ср. Потебни „О Долѣ* и пр. 171).
Ниже мы приводимъ пять разсказовъ о Долѣ,
записанныхъ въ Бахмутскомъ уѣздѣ, Екат. губ., въ селѣ Дружковкѣ отъ 80-ти
лѣтней старухи Степаниды Кошевой, а по уличному— Степухи. Кошевая глубоко
убѣждена въ реальности Доли. Въ первыхъ двухъ разсказахъ она излагаетъ личныя
впечатлѣнія по этому поводу, почему эти разсказы могутъ служить примѣромъ того,
какъ на почвѣ существующихъ въ народѣ воззрѣній могутъ возникать новыя подтвержденія.
Скажемъ лишь нѣсколько словъ о томъ, какою
представляется Доля по приводимымъ нами даннымъ Степаниды Кошевой.
Каждый человѣкъ имѣетъ свою Долю. Доля вообще на-чало
положительное, существо не враждебное, хотя бываетъ Доля активная и Доля пассивная;
воплощеніемъ противоположнаго начала являются Злыдни, Бида и проч. Доля не
носитъ характера божественности; она только воплощенное сосуществованіе
человѣка. Отъ большей или меньшей активности ея зависитъ большее или меньшее
благосостояніе ея конкретнаго двойника— человѣка; пассивное отношеніе Доли
обусловливается или самой природой ея или несовпаденіемъ занятій человѣка съ
тѣмъ дѣломъ, которое по душѣ ей, какъ въ разек. 3 и 5. Характерно то, что въ
обоихъ этихъ разсказахъ Доля приглашаетъ брата бѣдняка и высказываеть старушкѣ
свое желаніе заняться торговлей *), и это послѣднее говорится не даромъ:
торговля влечетъ, несомнѣнно, болѣе скорое обогащеніе человѣка, чѣмъ трудъ
земледѣльца; селяниномъ, наблюдающимъ со стороны, это было подмѣчено, но по
сложности явленія (соціальнаго) и при наличности антропоморфическихъ
представленій объясненіе пошло въ томъ направленіи, которое выражено въ разсматривае
мыхъ разсказахъ.
По внѣшности Доля представляется или до мелочей похожей
на человѣка ею опекаемаго (разск. 1 и 2), или же сообразно ея характеру, активному
или пассивному, ее надѣляютъ или признаками и символами дѣловитости, бережливости,
заботливости, или обратными качествами (разск. 4 и 5). Положительную, активную
Долю народъ представляетъ такъ: „хороша, обсмыкана, обтыкана, волоски стромлять“
(волоски она собираетъ послѣ уборки хлѣба); ѣстъ она, и послѣ нея остается (4-й
разск.). Пассивная Доля „заспана, запухла, обтрепана, неряшныця";
прожорливость ея равняется ея лѣни; она валяется голая подъ колодой (5 рагск.).
Доля всегда стоятъ на сторожѣ интересовъ человѣка, даже тогда, когда человѣкъ
отдыхаетъ или „пье та гуляе (разск. 1, 2 и 5).
Кромѣ Доли, въ вѣрованіяхъ украинскаго народа весьма
часто являются и другія олицетворевія, о которыхъ кстати также сообщаемъ
записанные нами разсказы.
I. Доля **).
1) „Я долю видала, якъ вашу милость; хочъ не свою
видала, та чужу; ще-й по плечамъ поляпала! Занялось сінце у чоловика на
заговінахъ, і біжить Доля, кричить: „Боже жъ мій, рятуйте (спасите), пропали
ми!" А моя дівчинка вскочила у хату: „Пужай (пожаръ), мамо, гоіть
(горитъ)" (старуха подражала дѣтскому говору). Я ухватила, поставила мясне
у пічь, ухватила відра, — біжить Доля хазяйчина (у которой былъ пожаръ), а я до
неі: „Параско, чи то новакъ горитъ?* — „Ні, наше сіно!* — „Вернись,
Параско!" і по плечамъ іі похлёпала, а вона побігла геть кругомъ та все
кричитъ. Люди збіглисъ, жінки росказуютъ: то Доля Парасчина згвалтовала
(встревожила) людей".
На вопросъ, въ какомъ видѣ представилась разсказчицѣ
Доля, она заявила: „вона у кожусі і платкомъ підвязана — оттакъ, якъ теперъ ми
запинаемось; якъ отце (вотъ) ваша милость ходите— отце жупанець, сорочечка
хороша — такъ і ваша Доля ходе".
Подъ наплывомъ воспоминаній Степуха тотчасъ перешла
къ другому случаю изъ своей жизни.
2) „У мене хазяінъ бувъ темний, уже літъ въ сорокъ
кровъ наляла зъ роботы. Ідемъ ми на річку, а вінъ і каже: „ідіть же ви, сучі
дочки, на річку, я не буду тюкати, якъ свині буряки поідять!" Коли це ми
вертаемось, а вінъ у городі ходе, та тільки: „фить-фить, фить фить!" —
травить; налапа (подыметъ) колосокъ і стромля (тыкаетъ) у стожокъ, мете; а я
собі йду: „що вінъ тамъ робе? землі понаміта,". Увійшла у хату, а хазяінъ
у хаті лежитъ. „Коли ти увійшовъ? ти жъ бувъ на городіі" Вінъ спавъ, а то
ёго Доля ходила".
3) „Жила старушка, та такё, хороша!... Доля іі просе:
„іди у Бамутъ (Бахмутъ изъ Дружковки) жить, а то я робити не хочу; я хочу у
лавці жить". — „Я до своеі немочи буду робить, я буду своіми руками
зароблять, буду довольна". Не пішла, не захотіла.
Грішно Долю лаять, — Доля помагае роботать"
4) „Якъ моя Доля мені та помочи не даетъ, то хочъ
перервись! Буда собі служебка, була і бариня, і служебка була краще барині, а
бариня ряба та нехороша. Отъ служебка дивиться у дзеркало тай каже: „якё я
хороша, а моя бариня нехорёша, та я у неі служу", тай усміхаулась. Бариня
і помітила. — „Чого ти сміешься? чого ти сміешься? — „Не въ гнівъ вашій милості
і не гнівайтесь, що я вамъ скажу: які ви рябі та нехороші, а я за вами ухождаю
(sіс)“. — „Черезъ те, що моя Доля хороша, а твоя Доля нехороша . Якъ хочъ побачити
(увидать) мою Долю, напечи, навари і понеси на перёхристя— побачишъ. Служебка
такъ і зробила: сіла, жде; коли йде Доля — обсмикана, обтикана, колоски
стромлять (торчатъ); сіла, їла не їла— все ціле; поїла, подякувала (поблагодарила),
пошла. — „Іди жъ ти, каже бариня, завтра та покличъ свою Долю, побачишъ; та
попроси у неі щобъ вона тобі що небудь дала" . Іде Доля — заспана,
запухла, обтрепана, неряшниця; сіла, геть все поіла. — „Доле моя, Доле, що дай
мені, то дай!" Вона взяла та й дала валу (толстаго сукна, войлока) та
суковатого, дрякуватого, що ми не змикаемо клоки (?). Приносе до барині. „А що,
видала?".... Почали розмотувати, а въ тому валу та драгоцінні камушки.
Сказали запрягать кучеру, ідуть у городъ, купують у іхъ ті камінці. „Хто мою
служебку заміжъ візьме, тому і продамъ", каже бариня. Одинъ і каже: „якъ
би це я не жонатий!" *)... вийшла (замужъ).
„Отъ хочъ вірте, хочъ за брехню почитайте, хочъ запишіть!"
шутя закончила Кошевая.
5) Було два братм іхъ— братъ богатий і братъ убогий;
і просе убогий у брата пшениці пожаться. Жне день і другий; пішла хазяйка до
дому дітямъ варить, а вінъ усю нічку жне; коли чуе— хтось волоски збірае,
снопики зносе, шелеститъ; думавъ, що враде хто; на утро дивиться — усе ціле.
Жне, жне; знову іде Доля братова (ого была она),
колоски збірае, підъ копи підтикуе; а вінъ упавъ тай лежитъ; хазяйці і не
хвалиться. На третю нічъ хазяйка кличе ёго по- вечерять: „хочъ кулешику поіси,
у роті помнякша"; вінъ не пішовъ— перетерплю, дума собі, спитаю, що воно
ходе... Іде колоски збірае, снопики носе.— „Ну, скажи правду, щоти таке: чи
худе, чи хороше, хто ти такё,?“ — „Я братова Доля; ти хочъ перервись, то нічого
не буде; вінъ пье, гуляе— я за него роблю". — „Де жъ моя Доля?" —
„Підъ колодою лежитъ гола". „Якъ же мені до неі дойти?" — „Піди, якъ
найдешь, що лежитъ гола підъ колодою, то твоя Доля". Вінъ пішовъ і найшовъ.
— „Доле моя, Доле, що це ти лежишь, чомъ ти нічого не робишъ? все лежишь, ні
попередъ тебе, ні позадъ тебе нічого немае: чимъ ти заніматемешься?" — „Я
хочу за лавкою сидіти".— „Якъ же ти за лавкою сидітимешъ?“— „Попроси у
брата пятьдесятъ копіёкъ або рубъ, накупи стёжечокъ (ленточекъ) і хрестиківъ,
то я буду торговать". Пішовъ до брата, а братъ пье та гуляе; ёму брата не
надо. — „Дай мені, брате, у позиву (взаймы) одинъ рубъ". — „Коли жъ ти
отдаси, де ти візьмешь?" Вінъ ему у ноги. „Та пожичъ?" кажутъ (тѣ,
которые съ братомъ гуляли)— якъ хорошій чоловікъ проговоре, бува; вінъ
позычивъ. Накупивъ бідний братъ стёжечокъ і хрестиківъ и узявъ бяриша; накупивъ
ще більше, платочківъ — знову взявъ бариша; пішовъ торговать товаромъ, добувся
конячки. Якъ іхавъ у городъ, хлопці сміялись, кидали каминцями у сундучокъ
(сзади привязан-ный); коли приіхавъ у городъ, роздивився — драгоцінні камні...
представивъ государю императору; той звелівъ ёму отсипать грошей, скідьки вони
(камни) стоють, і ставъ вінъ богатымъ *).
Якъ би я знала, чимъ моя Доля заниматиметься! а то
чи горшки ліпить, чи що робить? У всякого своя Доля" (Запис. въ 1889
году).
Дикіе люди.
Въ замѣткѣ о былинномъ эпизодѣ боя отца съ сыномъ
(Этн. Об. V. 257) г. Каллашемъ были привлечены къ сравненію между прочимъ
малорусскія сказки о дикихъ людяхъ. Укаpаyы, именно, варіанты Рудченка и Мошнинской.
Мы можемъ сообщить 3-й варіантъ, представляющій своего рода интересъ.
„Розбився корабль; два чоловіка на досці прибилися
до острова, а на тому острові нема людей нічого. Коли пришла женщина води брать
съ колодою, у шерсті; пищить до іхъ: ідіть, мовъ, за мною; а вони іі не
розбирають; і забрала вона іхъ; вона іхъ боіться, а вони іі. Пришли туди - нема
нічого, тільки одни яблуки; ні огню, ні соли, ні хліба— вода е (есть); дичини
багато, та тільки яблуки ідять.Почали шукать кремню, найшли кремень; викресали
огню, давай класти дровъ, дичнну ту скубти, пекти, поживать, въ глини горшки
ліплять, а дикі дивляться та думаютъ: і що то воно е (je)? I прожили вони півтора
года— не знали якъ перейти; найшли переходъ, обмілъ— такъ вони повтікали голі і
іхъ до царя представили, а царь велівъ дать імъ награду“.
(Зап. въ 1889 году отъ неграмотной старухи Степаниды
Кошовой въ с. Дружковкѣ, Бахмутск. уѣзда, Екатериносл. губ.).
Комментарии